Глушець (Tetrao urogallus, глухарь)

Середовище існування

Поширений на Скандинавії, в Шотландії, північних регіонах Іспанії, в Сибіру аж до Байкалу та Лєни, а також місцями в лісах Центральної Європи. Для повного щастя глухар потребує досить різноманітних просторів. Оскільки живе він осіло, його домашня територія має бути дуже зручною. Найчастіше за все птах селиться у мішаних лісах зі старим деревостаном та хвойним підростом. На території обов’язково повинні бути ділянки із заростями густої трави для облаштування гнізда, невеликий «басейн» відкритого піску для «купання», а також великі зарості лісових ягід, особливо чорниці, яку глухар просто обожнює. По сусідству бажана наявність кількох мурашників та старих сосен або смерічок. На території України глушець поширений у Карпатах, до верхньої межі хвойного лісу, а взимку опускаються до нижчих висот.

Опис

Масивне тіло самця вкрите чорним пір’ям із зеленуватим металічним відблиском, а широкі крила забарвлені у рудувато-бурий колір. У самиць оперення жовтувато-руде в буру смужку. Самець на току розпушує хвіст пишним віялом. Дзьоб у птаха сильний, виражено гачкуватий, верхня частина більша за нижню. Навколо очей є яскраво-червоні ділянки голої шкіри. У самця під дзьобом росте пучок чорного пір’я, що утворює характерну для глухаря бороду. По землі птах ходить, спираючись на 3 передні пальці з тупими кігтями.

Спосіб життя

Самиці та самці живуть поодиноко і зустрічаються тільки у період розмноження. Глухар не вміє добре літати, він обходить свою територію швидкими кроками або бігом. Із землі він злітає важко, голосно хлопаючи крилами. Політ цього птаха низький, майже прямий та недовготривалий. Але, незважаючи на це, глухарю не складе зайвих зусиль злетіти на товсту гілку перед початком токовища або влаштуватися на ночівлю в кроні дерева. Як і всі представники ряду куроподібних, глушець не купається у воді, а від паразитів позбавляється приймаючи ванни у теплому і сухому піску. Раціон глухаря досить різноманітний. Навесні вони залюбки поїдають молоді бруньки, кедрову та ялинову хвою, квіти та суцвіття листяних дерев та колоски злакових рослин. Влітку пташине меню поповнюється ягодами та плодами, а з приходом осені – буковим листям. Узимку птах переходить на дієту з бруньок та соснової і ялинової хвої. Досить твердий корм спочатку розм’якшується у зобі, після чого надходить до м’язового шлунку, де подрібнюється гастролітами (дрібні камінці, що проковтує птах, які допомагають перетирати їжу, працюючи як жорна). Після цього їжа надходить до залозистого шлунку, де і перетравлюється.

Розмноження

У глухарів яскраво виражений статевий диморфізм у оперенні. Токовище починається на початку березня, а іноді навіть у лютому, коли ще вся земля в лісі вкрита снігом. Злетівшись на токовище, кілька півнів за годину-дві до сходу сонця розпочинають концерт. Спочатку птахи токують на деревах, а потім спускаються на землю. Пісня глухаря складається із двох частин: починається з лускання, що можна порівняти з ударами палиці об палицю, а продовжується скрекотанням, що нагадує звуки сороки або заточку коси. Протягом пісні глушець високо задирає голову, настовбурчує бороду, розпускає хвіст і крила. Коли злітаються самки, самці починають пританцьовувати: підстрибують на місці, вдаряючи ногою об крило. Самиця віддає перевагу тому самцю, який, демонструючи свої переваги, не забуває приділяти увагу і їй. Парування відбувається досить бурхливо, після чого самиця вирушає на пошуки зручного місця для гнізда. У квітні-травні глухарка відкладає 5-12 яєць у гніздо, що збудоване на землі та замасковане у заростях. Яйця забарвлені в жовтувато-білий колір з бурими пістрявинами. Насиджування кладки триває 25-27 днів. Пташенята, як тільки вилупляться та обсохнуть, можуть одразу бігти за матір’ю. До вересня вони перебувають біля самиці, яка охороняє їх та допомагає здобувати харчі. Пізніше пташенята починають ласувати мурашками та іншими дрібними безхребетними.

Охорона

Стан української популяції глухаря катастрофічний. Внаслідок численних атак браконьєрів, цих птахів с кожним роком стає все менше, не рятує навіть статус «заповідної зони» від винищення. На сьогодні збереглося лише кілька токовищ, але чисельність кожного з них не перевищує 10-15 особин, тобто генофонд даного виду в Україні поступово вироджується. Цю ситуацію міг би врятувати штучний обмін самцями між різними токовищами, але птахи на стільки звикають до старих місць проживання, що на новій території взагалі відмовляються розмножуватись. Глушець занесений до Червоної книги України (2009), а також охороняється Бернською Конвенцією про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі.

fShare

Tweet

Whatsapp