Ворона сіра (Corvus corone cornix, серая ворона)
Середовище існування
Сіра ворона – одна із багатьох пернатих, що пристосувалася до життя у великих містах. Широко розповсюджена в Європі, Азії і Єгипті (Африка). Ареал її проживання простягається із заходу на схід від Данії, Східної Німеччини, Чехії та Австрії аж до Японії. Сірі ворони водяться також в Ірландії, Шотландії, на Скандинавському півострові, а також на південь від Альп. Типове воронове середовище – це, головним чином, відкрита сільська місцевість, узлісся та міські парки, міста та приміські зони. Сіра ворона звичайна на всій території України.
Опис
Довжина тіла – до 45 см
Розмах крил – 100 см
Вага – до 700 г
Тривалість життя – 35-50 років
Вид – Ворона сіра (Corvus corone cornix)
Рід – Ворона (Corvus)
Родина – Воронові (Corvidae)
Ряд – Горобцеподібні (Passeriformes)
Спина та черевний бік забарвлені у сірий колір, голова, крила, хвіст та маніжка – у чорний. Крила сильні, загострені, тілобудова міцна. Тонкі довгі ноги оперені до цівки, три довгих пальці звернені вперед, один – назад. Рульові пера хвоста досить довгі. Потужний та гострий дзьоб у основи чорний, а на кінці – сірий.
Спосіб життя
Поза гніздовим сезоном сірі ворони живуть у великих зграях, нерідко в компанії з іншими пернатими – найчастіше з граками або галками. Вранці вся зграя вилітає на пошуки харчів, а ночує завжди в одному і тому ж місці. Ворони, які живуть у сільській місцевості, харчуються слимаками, дощовими червами, різноманітними комахами та їх личинками. У місцях, де є водойми, птахи ловлять дрібну рибу, пуголовків та різних амфібій, а іноді поїдають і дрібних ссавців. Повільно розходжуючи по землі або усівшись на якому-небудь високому пункті спостереження, ворони видивляються поживу, яку убивають ударом дзьоба та заковтують. Навесні та влітку до раціону ворони входить і рослинна їжа – ягоди, насіння, ніжні молоді бруньки та паростки. Ці птахи не гидують падлом, розорюють чужі гнізда і часто годуються на міських звалищах. Під вечір дружня вороняча зграя відлітає на ночівлю до високих дерев на узліссях, до гаю серед поля або міського парку. Між собою птахи спілкуються характерним хриплим карканням. Ворони також співають, видаючи неголосні звуки, схожі на цвірінчання. Деякі птахи вміло копіюють голоси інших пернатих або повторюють звуки, що десь почули.
Розмноження
У гніздовий сезон зграї ворон розсіюються, птахи знаходять собі пару та займають домашні ділянки. Вороняче гніздо є чашовидною побудовою із сухих гілок та стебел очерету, яка поміщена в кроні високого дерева. На початку квітня, після обов’язкового ритуалу залицяння та парування, самиця відкладає 4-6 яєць блідо-зеленого або блакитнуватого забарвлення з бурими або сірими крапинками. Кладку насиджує тільки самиця. Пташенята весь перший місяць сидять у гнізді, харчуючись тим, що принесуть батьки. Покинувши рідний дім у віці 4-5 тижнів, молодь ще деякий час тримається біля батьків, вимагаючи їжу. У місцях, де по сусідству з сірими воронами живуть їх чорні родичі, іноді утворюються їх змішані пари, потомство яких має змішане плямисте чорно-сіре забарвлення. Як правило, молоді птахи починають розмножуватись тільки у віці 4 років, хоча статево зрілими стають уже в 2 роки. Це явище найбільш типове для тих місцевостей, де дуже висока густина воронячих популяцій.