Сич волохатий (Aegolius funereus, мохноногий сыч)
Даний вид представлений двома підвидами: типовим Аegolius funereus funereus (західні області) та Аegolius funereus caucasicus (Крим).
Сич волохатий - невелика короткохвоста сова, трохи більша за дрозда (Turdus pilaris). Загальний тон забарвлення спини буро-сірий зі світлими крапками, низ світлий з розмитими темними каплеподібними плямами. Лапи густо оперені. Пір'яних вушок немає, однак над очима є пір'яні виступи, схожі на підняті чорні брови. Внутрішня частина лицевого диску біла, з чорним обрамленням по краю, особливо нижньому. Між очима великі білі пір'яні валики у вигляді півмісяців. Очі жовті.
Самки більші від самців, але забарвлені так само. Маса самців - 0,09-0,13 кг, самок - 0,10-0,20 кг, довжина 24-26 см, крило самців - 16,2-17,8 см, самок - 16,7-18,8 см, розмах - 52-58 см.
Молоді особини сича волохатого після вильоту з гнізда відрізняються від дорослих коричневим або бурим забарвленням (без плям) голови і тулубу. Елементи юнацького забарвлення зберігаються до жовтня.
Пташенята в першому пуховому вбранні – білі, в другому – темно-бурі, з однотонним черевцем і слабкою рябизною на спині. Лицевий диск темно-бурий, однотонний з черевцем або трішечки темніший, обрамлений чорною смугою.
Токування самця складається з послідовних складів "уп-уп-уп-уп", схожих на крик одуда (Upupa epops). На відміну від одуда, крик волохатого сича складається з 4-10 складів і, як правило, довший. Крик хвилювання - різкий уривистий свистячий крик.
В Україні, можливо, гніздяться ізольовані популяцiї в Українських Карпатах; узимку зрідка зустрічається в Полтавській i Харківській областях. Добували у Кримському заповідно-мисливському господарстві (з 1991 - Кримський природний заповідник), ймовірно, i тепер гніздиться у глухих соснових лісах Криму. Ареал охоплює Євразію та Північну Америку.
Полюбляє хвойні, рідше мішані ліси, на Півдні також гірські букові ліси, особливо вологі біотопи (береги великих озер чи мохові болота).
На жаль в межах нашої країни трапляється рідко.
Для гніздування використовує дупла, переважно видовбані жовною (Dryocopus martius), рідше природні пустоти.
В гірських районах в як виключення відомі гнізда в нішах скель.
В кладці 4-6, рідше до 10 яєць вкороченої еліптичної форми. Яйця білі.
В густих гніздових угрупуваннях відстань між гніздами різних пар складає 0,1-3 км, в менш насичених місцях проживання - 3-6 км.
Даний вид занесено до Червоної книги Української РСР (1980). Охороняється у заповідниках Карпатському (біосферному) та Розточчя (природному), національних природних парках (Карпатський, Шацький), заказниках. Для збільшення популяції у місцях перебування виду треба зберігати старі дуплисті дерева.
