Шуліка чорний (Milvus migrans, черный коршун)
Шуліка чорний (Milvus migrans) — рід хижих птахів родини яструбових.
Загальна довжина 50-60 см, маса 800—1100 г, довжина крила 41-51 см, розмах крил 140—155 см. Самки ненабагато більші за самців. Забарвлення дорослих птахів (дворічних і старших): спинна сторона темно-бура; тім'я іноді білувате з чорнуватими відмітинами; першорядні махові темно-бурі з світлими підставами внутрішніх опахал, рульові бурі з темним поперечним малюнком; черевна сторона бура, часто з рудуватим відтінком. Дзьоб і ноги жовті. Райдужна оболонка блідо-бура або жовто-бура.
В польоті від всіх хижих птахів відрізняється вилоподібним хвостом. Крила в польоті злегка зігнуті, трішки опущені до низу, розташовані в горизонтальній площині.
Зовнішній вигляд пташенят відрізняється від пташенят всіх інших хижих птахів. Перше пухове вбрання пташенят рудо-буре з жовтизною на черевці, другий - сіруватий з сіро-бурим пухом на спині. Довкола очей великі плями з чорно-бурого пуху. Райдужна оболонка темна. Оперені пташенята рябі.
Голос — мелодійна трель, що нагадує іржання, при хвилюванні часто стає подібною на свист.
Поширений в Африці (окрім Сахари) і на Мадагаскарі, в помірній і південній смузі Азії і Європи, на деяких островах, зокрема на Філіппінських, Сулавесі, Новій Гвінеї; у Північній Австралії. У Палеарктиці це перелітний птах, в інших частинах області гніздування — осілий.
В своєму розповсюдженні зв'язаний з водоймами, а тому гніздиться переважно в заплавних лісах на берегах рік і озер.
Шуліка явно надає перевагу не полювати, а збирати їстівне, тому так часто потрапляє йому «на стіл» задурена і мертва риба, хворі і ледь живі тварини. Спеціальне обстеження в Окському заповіднику показало, що більше 80% принесених шуліками в гнізда качок були підібрані або мертвими, або, найчастіше, пораненими (особливо на початку осіннього полювання). Так що з усіх лісових пернатих хижаків приз за санітарно-оздоровчу діяльність безумовно заслуговують шуліки.
Віртуозну роботу шулік-«сміттярів» доводилось бачити в Делі Галушину В.М (автору книги "Хижі птахи лісу"). Десятки птахів постійно вартують біля ринків, поблизу торговців рибою або птицею, на звалищах. Ледь хто-небудь викине щось їстівне, як хижаки, намагаючись випередити всюдисущих ворон, пікірують на відходи, спритно підчіплюючи їх кігтями. Не раз доводилось дивуватися і тому, з якою відчайдушною сміливістю буквально з-під коліс вихоплювали вони збитих машинами горлиць або пальмових білок. Але більше за все вражали грабіжницькі замашки делійських шулік. Їхня схильність при нагоді вкрасти те, що погано лежить, широко відома. В Делі ж під час прийомів на відкритому повітрі шуліки аж ніяк не задовольняються тим, що «з возу впало». Деякі з них з дивовижним нахабством крали апетитні фрикадельки прямо з підносів! І не тільки м'ясні фрикадельки чи маленькі закусочні сосиски. Незабаром один із колег В.М. Галушина продемонстрував йому свій невимушений стиль спілкування з цими птахами. Вийшовши на ґанок, він особливими помахами руки підкликав (!) до себе декількох шулік, що жили по-сусідству, і ті з неголосним (навіть, можна сказати, добродушним) верещанням закружляли поблизу. Коли ж він став підкидувати шматочки хліба, птахи легко підхоплювали їх на льоту лапами і прямо в повітрі поїдали. Коронний номер: маленька кругла галета піднята на розкритій долоні і на неї зі свистом летить зверху черговий шуліка; мить — і хижак, виходячи з піке, стискає печиво «в кулачку», посмикуючи його дзьобом. І хоч би мізерна подряпина залишилась на долоні! Чиста робота!
До речі, до питання про печиво. Хижак, шлунок і кишечник якого повинні бути пристосовані до перетравлення і засвоєння тільки тваринної їжі, тим не менше не без апетиту поїдає мучні вироби. Явище, без сумніву, нове і незвичне в біології хижацтва.
Досягнувши успіху в збиральництві, шуліка помітно відстав у полюванні, хоча і тягнеться за ним слава лихого розбійника.
Гнізда шуліки чорні влаштовують на різних деревах. В заплавах рік звичайно на тополях, рідше вільхах, в'язах, вербах і черемхах, на схилах долин - на соснах, модринах, ялинках, кедрах, березах, осиках, липах, дубах, кленах. При наявності хвойних порід вони охоче надають перевагу останнім, при їхній відсутності в заплавах домінують гнізда на тополях, на терасах - на березах.
В кладці -1-5 яєць, звичайно 2-4 яйця. Забарвлення яєць біле з рудими або коричневими плямами різної форми розміру і інтенсивності. Іноді в кладках зустрічаються чисто білі яйця.
Майбутнє шуліки як виду не зовсім ясне. Швидке освоєння туристами і відпочиваючими його споконвічних місць проживання відтісняє птахів із заплавних і прибережних лісів, тому в деяких районах їх чисельність знижується. Разом з тим відомі випадки розширення його ареалу та збільшення чисельності (в Центральній Європі). Широка пластичність виду породжує надію на можливість його пристосування до життя в мінливих умовах. Основа для такої надії — процвітання популяції шуліки в Делі.