Скопа (Pandion haliaeetus, скопа)
Скопа - велика птаха з доволі характерним забарвленням: верх чорно-сірий, низ білий з темною поперечною смугою впоперек грудей, голова біла з чорною широкою смугою через око. Крила довгі і широкі, в польоті, як правило, лукоподібно зігнуті, від чого іноді здаються вузькими. Знизу на згинах крил темні плями. Ширяюча птаха тримає крила дещо зігнутими кінцями донизу і віддалено нагадує чайку. Хвіст вузький, короткий, знизу на ньому видно нерізкі смуги. На потилиці має чуб. Очі жовті.
Самки більші за самців, однак забарвлені вони однаково, хоча часто у самок темніша і ширша смуга на зобі.
Маса - 1,1-2,0 кг, довжина - 55-70 см, крило самців - 44,8-49,2 см, самок - 47,6-51,8 см, розмах - 145-170 см.
У молодих особин на спинній стороні вохристо-білуваті окраїни пір'їн.
Скопу можна побачити, коли вона полює над рікою або озером. Вона часто зупиняється в повітрі і зависає над водою, швидко працюючи крильми ("трясеться"). Іноді сидить на крислатому сухому дереві серед мілководдя, на пологому або крутому березі чи на скелі, яка круто обривається в воду.
Голос - голосне "кай-кай-кай" в період токування. Крик хвилювання - уривисте і швидке "кі-кі-кі".
В Україні гніздування скопи точно встановлено лише у Чернiгiвськiй та Сумській областях; можливо, у Полтавській, Харківській, Дніпропетровській, Волинській i Рівненській областях. Під час сезонних перельотів у невеликій кількості зустрічається по всій Україні (лише на Закарпаття, яке розташоване осторонь від міграційних шляхів виду, залітає дуже рідко). Зустрічається всюди (крім Арктики й Антарктики). Зимує у Південній Азії, Африці.
Полюбляє перебувати на вкритих високостовбурним лісом узбережжях великих рік, озер, водосховищ, риборозплідних ставів з чистою прозорою водою, багатих на рибу.
Годується скопа тільки рибою, хоча трапляються надзвичайно рідкісні випадки ловлення заґавленої водяної полівки або каченяти, що відбилося від виводку. При чому мертва і ледь жива риба скопу не цікавить, а тільки жива і свіжа. Виглядає її птаха, облітаючи ріку або озеро на висоті 20—25 метрів. Помітивши рибу, на деяку мить зависає в повітрі, тріпочучи крильми, як боривітер. Потім закладає їх за спину і в стрімкому піке врізається в водну гладь, в останній момент встигаючи виставити вперед потужні кігті. Найчастіше їй вдається схопити здобич біля поверхні води, але іноді вона занурюється у воду частково або навіть повністю.
Далеко не кожна мисливська атака скопи закінчується успіхом. Не раз доводилося спостерігати, як раз за разом безуспішно кидалась птаха з висоти у воду: перша спроба, друга... п'ята... сьома... Пара шулік по сусідству вже встигла підхопити з води якусь зачумлену рибку і поживитися на березі якимись відходами. Скопа ж вперто ходила кругами і вісімками, падала до води і знову набирала висоту... Лише з дев'ятої (!) спроби вона ледь замешкалась біля поверхні, важкувато піднялася, і в її лапах тріпотіла здобич. В середньому одне вдале занурення скопи припадає на чотири - п'ять безуспішних. Важко птасі полювати у вітряну погоду: заважають дрібні брижі на воді. У Флориді (на півдні США) підрахували, що при вітрі і хмарності затрати енергії скопи на ловлення однієї рибки зростають приблизно в 6 раз порівняно з такими в тиху сонячну погоду.
Ловити рибу власними кігтями — робота непроста. Нелегкий у скопи «хліб», але якісний. Свіжий карась, наприклад,— достойна нагорода за працю.
Добуває скопа риб різних видів і розміру: від плотвичок по 20—30 грамів до кілограмових щук. Але найпоширеніша здобич — риба масою 200—400 грамів, переважно лящі та інші коропові, а також щуки. Рибина важча за 2 кілограми навряд чи доступна птасі: не вистачає сили підняти здобич з води. Відомі, правда, випадки, коли непосильну ношу скопа підтягувала до берегу немов на буксирі.
В старій літературі доволі популярними були розповіді про трагічні загибелі скоп, які намертво чіплялися у величезних щук і затягалися ними на глибину, однак достовірні випадки такого роду спеціалістам невідомі (достовірність же опублікованої в Англії в 1945 році фотографії величезного коропа з висячим на ньому скелетом скопи спеціалісти піддають сумніву). У всіх цих описах припускається, що скопа не змогла (або не захотіла) в такий критичний для неї момент розтиснути кігті. Незрозуміло тільки чому? Спроби орнітологів ловити подібним чином африканських орланів-крикунів не увінчались успіхом. Ледь відчувши опір жилки, до якої була прив'язана риба-приманка, птахи відразу її кидали, легко розтискаючи кігті. Вважається, що й скопа має чітке уявлення про межі власних можливостей і достатньо надійно контролює свою поведінку, щоб не допускати таких фатальних помилок.
Середня здобич виводку скопи за день — чотири — п'ять рибок загальною масою 750—900 грам. Полювати птахи летять за три — п'ять, іноді до 10 кілометрів від гнізда.
В Окському заповіднику було підраховано улов цього хижака. Виявилось — просто дріб'язок: два-три кілограми риби в середньому за сезон на кілометр ріки При. Досвідчений спінінгіст на рибній річці за один світанок візьме більше. А в цілому виходить: де живе на річці сімейство скоп, можна вважати, одним рибаком там більше.
У Фінляндії загальна здобич всіх скоп за рік складає 0,6% промислового улову прісноводних риб в країні.
У середині 70-х років 20 століття на території України було 2 -З пари, можливе гніздування ще 4 - 5 пар. На Лівобережжі і Передкарпатті на прольоті трапляються до 3, іноді - 10 особин.
Основна маса скоп гніздиться на деревах. Гніздо скопа влаштовує на вершині дерева (іноді на вершині потужної бокової гілки) так, що воно як "шапка" височить над кроною. Вибираються дерева, як правило, хвойні, які височіють над основним покровом лісу на 1-10 м або такі, що одиноко стоять серед відкритого простору чи скраю лісу (берег озера або ріки).
Однак скопи залюбки гніздяться і на штучних спорудженнях. Готовність скоп до обживання різноманітних прибережних вишок — непогана передумова для збереження цих рідкісних птахів. Все зростаючий дефіцит природних місць для їхнього гніздування поблизу води може бути компенсований спорудженням спеціальних платформ на високих стовпах, що в деяких країнах уже робиться і не без успіху. По берегах Чесапікської затоки на Атлантичному узбережжі Америки проживає більше 1,5 тисячі пар скоп, з них близько 500 гніздиться на деревах, більше 600 — на різного призначення спорудах і більше 300 — на спеціально побудованих для них платформах. Успіх розмноження скоп в гніздах, споруджених на стовпах, був вдвічі вищим, ніж на деревах.
Влаштування штучних гніздувань для скоп — шлях, без сумніву, багатообіцяючий, але при неодмінній умові надзвичайної важливості — гарантії їхньої недоторканості від нерозумних вистрілів, руйнівників гнізд, цікавих туристів.
Гнізда будуються з товстих сучків переважаючої в даному біотопі породи дерева. Діаметр гнізд - 1,0-1,5 м, висота - 0,5-0,8 м. Діаметр лотка 20-50 см, глибина лотка 5-10 см. Вистилання переважно відсутнє або ж складається з моху, шматків торфу, кореневищ болотних трав.
В кладці 2-3 яйця білого (рідше блідо-блакитного або блідо-жовтуватого) кольору з червонувато-бурими і бузково-бурими плямами різних розмірів. Основний фон забарвлення іноді червонуватий або бурий різних відтінків.
Відстань між гніздами різних пар в колоніях коливається від 0,05 до 0,3 км, в концентрованих поселеннях - 0,5-1,5 км, при дисперсному гніздуванні - 3-10 км.
Даний вид занесено до Червоної книги Української РСР (1980), Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що знаходяться під загрозою зникнення (1973). Під час сезонних перельотів охороняється у природних заповідниках: Розточчя, Канівський, Дунайські Плавні та Чорноморському біосферному; у Шацькому національному природному парку. Для збільшення популяції потрібно відшукувати гнізда і охороняти їх, встановити штучні гніздові платформи біля багатих на рибу водойм, де зустрічаються дорослі птахи влітку.
