Луток (Mergellus albellus, луток)

Середовище існування/Опис

Луток - найменший серед крохалів. На краях його дзьоба знаходяться гострі зубці, які допомагають птахові досить легко утримувати слизьку рибу.

Луток - відмінний нирець, що полює на водних комах, личинок і рибу. Він населяє береги дрібних водоймищ, невеликих озер, річок з повільною течією, що сховані серед північних хвойних лісів. Взимку лутка можна зустріти на водосховищах Центральної Європи. Луток зазвичай поселяється на берегах водоймищ, оточених лісом, у місцях, багатих на корм. Він не влаштовує гнізда біля водоймищ з швидкою течією, віддаючи перевагу дрібним озерам і річкам з повільною течією, що оточені хвойним або змішаним лісом.

Лутки гніздуються в дуплах. Вони часто перелітають з одного місця на інше у пошуках багатих джерел їжі та зручних, спокійних місць для відпочинку. Для того, щоб піднятися в повітря, їм не потрібний розгін, тому лутки живуть навіть на найменших водоймищах, які не придатні для життя для інших водоплавних птахів.

Лутки люблять товариство і тримаються невеликими групами, нерідко разом з іншими качками, особливо зі звичайними гоголями. Лутки проводять літо на півночі Євразії. Північна межа ареалу збігається із межею хвойних лісів. Взимку лутки перелітають на південь - туди, де можуть знайти хоч би частково не вкриті льодом водоймища; їм вистачає навіть і невеликої ополонки.

У Центральній Європі живуть іще два види крохалів: великий та довгоносий.

Живлення

Краї дзьоба лутка всіяні малими й гострими роговими зубцями. Коли дзьоб закривається, нижні й верхні зубці щільно перекриваються. З їх допомогою, а також завдяки гачкувато заломленому дзьобу, птах з легкістю утримує слизьку рибу.

Луток займається пошуками їжі вдень, пірнаючи за здобиччю на глибину до 4 м. Спочатку він ненадовго занурює голову під воду, оглядаючись, чи немає поблизу чого-небудь їстівного, і протягом 15-20 секунд плаває біля поверхні. Лутки, що полюють зграєю, пірнають одночасно. Взимку птахи харчуються прісноводою і морською рибою, наприклад, лососем, вугром, фореллю, річковим гольяном, а також раками. У гирлі Волги - улюбленому місці існування лутків у зимовий період водоплавні птахи годуються дрібною рибою родини коропових. Влітку лутки полюють здебільшого на водних комах, жуків і личинок. Вони ласують бабками, ручайниками; не гребують і жабами та рослинною їжею.

Розмноження

Лутки прилітають на місця гніздування в березні або квітні і відразу ж розбиваються на пари. Ритуал токування виконує вся зграя. Птахи збираються на токовище, де один з самців виконує шлюбний танець, а інші лише спостерігають. Самець кружляє навколо самки з піднятим на тім'ї чубком з довгого пір'я, закидає назад голову і пощипує собі на грудях пір'їнки. Відповідаючи на залицяння, самка видає звук „вук".

Пара лутків знаходить місце для гнізда неподалік від води. Найчастіше птахи влаштовують гніздо в дуплі старого дерева, яке видовбав дятел, але можуть заселити і гніздовий будиночок, вивішений, наприклад, для звичайного гоголя. Самка не приносить ніякого матеріалу для гнізда, тільки зрідка вистилає житло пір'ям.

У травні вона відкладає 7-9 яєць, які насиджує приблизно місяць. Самка вирощує пташенят одна. Через 1-2 дні після появи пташенят на світ вона залишає гніздо і кличе їх за собою. Маленькі каченята деруться до вхідного отвору, потім вистрибують або вивалюються з гнізда на землю. Вони слідують за матір'ю у водоймище, де під її суворим наглядом плавають і збирають їжу.

ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛУТКА

Політ: у польоті самець розкриває чорно-білі крила.

Дзьоб: досить короткий, із зазубленими краями.

Самець: має біле оперення з тонкими чорними смугами, на очах чорні „окуляри". Здалеку здається абсолютно білим.

Самка: у порівнянні з самцем непомітна, забарвлена в сірий колір, у неї білі груди і коричнева „шапочка" на голові.

СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ЛУТКОМ

У період з листопада по квітень луток населяє водоймища Центральної Європи. Більша частина птахів в цей час мешкає на узбережжях Північного і Балтійського морів, а невеликі групи добираються до озер і річок в альпійських передгір'ях. В зимовий період лутки охоче живуть на штучних водосховищах і затоплених кар'єрах. У суворіші зими чисельність лутків у Північній Європі збільшується. Самець цього виду відрізняється білим оперенням з тонкими чорними смугами на спині і боках. Самка має темно-сіру спинку і світло-сіре черевце, тому її помилково можна прийняти за невелику пірникозу. У неї коричнева потилиця, білі щоки і такі ж, як у самця, темні „окуляри".

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

Лутка за характерне яскраве чорно-біле забарвлення у Великій Британії називають „білою монахинею".

Покидаючи насиджувану кладку для пошуку їжі, качка вкриває яйця пуховою „ковдрою", щоб вони не охололи.

У пташенят лутка, що народжуються в дуплах, сильні кігті, за допомогою яких вони деруться до отвору в стіні. Падіння вниз зазвичай не супроводжується каліцтвами, оскільки пташенята дуже легкі і захищені пухом.

Шлюбна пісня самця нагадує звук, який видає механізм ручного годинника під час заведення.

Полювання на лутків у зимовий період припиняється, оскільки м'ясо тих птахів, що харчуються в цей час рибою, набуває неприємного рибного присмаку.

МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ

Північ Євразії. Птах гніздується в Швеції, Фінляндії і в Росії до Далекого Сходу. Зимує в Європі від Південної Скандинавії до району Середземномор'я, в Японії, на півночі Китаю і в Ірані. В Україні пролітний та зимуючий вид. Під час міграцій трапляється на всій території, зимує на узбережжях Чорного та Азовського морів. Зустрічається на Дніпрі, Дунаї, Сіверському Дінці.

Охорона

Луток поступово втрачає свої природні місця існування, проте він задовольняється невеликими водоймищами і звикає до життя в культурному ландшафті.