Беркут (Aquila chrysaetus) — один з найбільших денних хижих птахів родини яструбових.

Найбільший орел. Крила широкі, хоча в польоті здаються вузькими. Хвіст широкий, довгий і заокруглений, в польоті часто розкритий віялом, у дорослих птахів з білуватою основою, його довжина трохи менша від ширини крила. Забарвлення чорно-буре, низ дещо світліший. На потилиці золотисте або рудувате пір'я. Самки більші від самців, однак забарвлення в них однакове. Маса самців - 2,8-4,6 кг, самок - 3,8-6,7 кг, довжина 76-95 см, крило самців - 56,5-68,5 см, самок - 63,5-75,0 см, розмах - 180-250 см.

У молодих беркутів ноги темніють до кінця року. На другий рік життя білі плями на крилах ще зберігаються, але стають вже слабко помітні здалека. На третій - четвертий рік життя білі плями на крилах зникають, а двохколірне забарвлення хвоста зберігається до 5-ти років.

При плануванні беркут крила тримає дещо піднятими догори (V-подібно), як канюк. Політ більш легкий і маневрений, ніж у орлана чи могильника, помахи крильми менш глибокі (амплітуда руху, як правило, не більше 1 м).

Голос - дзвінкий клекіт, який віддалено нагадує гавкіт. На відміну від криків орлана, могильника і степового орла в криках беркута немає каркаючих нот.

Здобич беркута різноманітна: звірі — від полівок і щурів до лисиць і молодих вовків, птахи — від дроздів і сорок до глухарів і чапель, змії, черепахи і т. д. Найчастіше беркути ловлять байбаків, ховрахів, зайців, куріпок, ворон, зимою підгодовуються падаллю. В Шотландії, наприклад, підрахували, що за рік один виводок беркутів поїдає близько 200 кілограмів живої здобичі і більше 50 кілограмів падалі.

Мисливські ділянки великі, 35—75 квадратних кілометрів і більше. Мисливська сміливість беркута дивним чином поєднується з боязливістю по відношенню до людини. Побачивши її метрів за 300, беркут тихо летить геть навіть від власного гнізда і кружляє на недосяжній висоті. Тому розповіді про напади орлів на людей — найчастіше вигадки або незвичайні співпадіння обставин.

В минулому беркут був знаменитий як ловча птаха. В Середній Азії з ним полювали на зайців і лисиць. Хороший беркут за три місяця добував до 30 лисиць, рекордсмен — більше 300; досвідчені брали і вовка. В 50-х роках минулого століття в Киргизії було приблизно 1000 ловчих беркутів, які добували близько 30% всіх лисиць, яких заготовляли в республіці.

Проблема охорони беркута залишається гострою. Всупереч науці, закону і здоровому глузду раптом висувається проти беркутів звинувачення у викраденні ягнят, наприклад в Шотландії. Спеціальні дослідження переконливо доводять, що беркути підбирають ягнят тільки мертвих, а живих і здорових ловлять надзвичайно рідко — не більше одного на тисячу. Ледь перестали жалітися вівчарі Шотландії, як їх заокеанські колеги на Середньому Заході США вчинили беркутам повітряну бойню. Найняті ними професіональні стрільці з легких літаків розстріляли сотні беркутів в їхній рідній стихії. Скандал докотився до парламенту, завершившись строгим судовим вироком і наймачам і виконавцям. В ході розслідування експертами було показано, що кожна пара беркутів, добуваючи кроликів і гризунів, зберігає невдячним власникам ранчо до 300 тонн трави в рік.

Виключна рідкісність беркута знімає питання про, його роль в мисливському господарстві: там, де процвітає нині спортивне полювання, давно цих птахів немає.

Згубне для беркутів будь-яке турбування, навіть невинна цікавість. Потривожені беркути, не зважаючи на обережний і швидкий огляд їхнього гнізда професіоналами, іноді годинами не повертаються до пташеняти. У Фінляндії, наприклад, спеціальні групи з товариства охорони природи оберігають весною і літом кожне гніздо беркута, відгороджуючи його не тільки від браконьєрів і викрадачів пташенят, але навіть від фотографів. Рідкісні хижаки можуть благополучно існувати тільки в абсолютному спокої.

У нас беркут гніздиться в Українських Карпатах, Закарпатті, Волинській i Рiвненськiй областях. У кінці 19 - на початку 20 століття гніздився також на території сучасних Житомирської, Київської, Чернiгiвської, Харківської, Полтавської, Кіровоградської та Дніпропетровської областей, у Криму. Ареал охоплює лесову зону, гори Євразії та Північної Америки, Північну Африку.

В рівнинних лісах беркути притримуються високо-стовбурових лісів (чистих борів або змішаних лісів зі старими світло-хвойними породами у верхньому ярусі). Останнім часом спостерігається гніздування птахів серед широких не зарослих листяним молодняком вирубок. Тут беркути гніздяться по їхній периферії, рідше на одиночних деревах.

В лісовій зоні розповсюдження беркута, з точки зору характерних для нього біотопів, більш широке. Ліміт місць, де беркут може "посадити" своє велике гніздо - це основний фактор, який обмежує його розповсюдження в лісовій місцевості.

В гірських районах беркути притримуються міжгір'я. Пари, які гніздяться в річкових долинах, при відсутності великих скал, влаштовують гнізда, як правило, не безпосередньо на схилах річкової долини, а на схилах балок, поблизу впадання їх в долину ріки, в зв'язку з чим, з ріки вони не помітні. Там же, де є великі скельні масиви (оголення зі стінами висотою 100 м і більше), беркут тяжіє до них, не залежно від їхнього розташування. В гірському лісостепу (де немає великих скельних масивів) беркути заселяють залісені схили, влаштовуючи гнізда, зазвичай, навпроти відкритих схилів, з яких можна виявити гніздо.

В більшості беркути влаштовують гнізда на деревах. В першу чергу беркути використовують високі (20-30 м) сосни, рідше кедри осики, берези і ялинки. Серед всієї маси дерев, на яких беркути будують гнізда, виділяється сосна, як найбільш використовувана як гніздова порода беркутів. В суцільних лісових масивах беркути надають перевагу розрідженим високо-стовбуровим борам. При відсутності розрідженого лісу вибирають високі дерева, які ростуть скраю болота. В загальному, при гніздуванні на деревах, вибирають ті, нижні і середні гілки крони яких, можуть витримати гніздо орла, і до яких є гарний підліт для такого великого хижака. В більшості випадків, беркут влаштовує гнізда в нижній і середній частинах крон в розвилках стовбура або на потужних несучих гілках. Рідше спостерігається гніздування в верхній частині крони (10%) чи на вершині (2%). Висота розташування гнізд варіює від висоти дерев і складає 5-30 м, а зазвичай 10-18 м.

Ще беркути гніздяться на стрімких 100-600 метрових скелистих оголеннях рік і ущелин. Тут орли влаштовують гнізда на недоступних напівнішах в середині або в верхній третині стрімких скельних стін. Гніздо беркута завжди захищене зверху скельною стіною.

Гнізда, розташовані на деревах мають більші розміри: діаметр 1-2 м, висота 0,5-1,9 м, менші розміри характерні новозбудованим гніздам, а більші – старим.

Гнізда беркута суттєво відрізняються від гнізд інших орлів вистиланням. Лоток рясно вистелений мохом і сухою травою. По краю гніздо завжди викладене свіжими (зеленими) гілками хвойних або листяних дерев і кущів.

В кладці 2, рідше 1 або 3 яйця (хоча пташеня вилітає, часто, одне). Забарвлення яєць брудно-біле з бурими плямами і крапками. Плями більше контрастують з фоном ніж у яєць могильника (Aquila heliaca).

Відстань між гніздами різних пар в густих угрупуваннях складає 3-8 км, в середньому 5 км. В менш насичених місцях проживання беркути гніздяться на відстані 8-25 км пара від пари, в середньому 10 км.

Беркута занесено до Червоної книги Української РСР (1980), Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення (1973). Його охороняють у Карпатському біосферному заповіднику. Для збільшення популяції необхідно виявляти і брати під охорону гнізда беркута; приваблювати птахів, влаштовуючи штучні гнізда, підгодовувати їх узимку.