Опис

Дрібна синиця з коротким тонким дзьобом і відносно коротким хвостом. За розміром значно уступає великій синиці, — довжина тіла 11—12 см, вага 7,5—14,7 г. В забарвленні помітно відрізняється від других видів синиць, перш за все, блакитною шапочкою і темно-синіми тонкими полосками по обидві сторони дзьоба, які проходять через очі і дальше замикаються на потилиці. Ще одна темно-синя полоса проходить навколо шиї, утворюючи щось подібне до нашийника. Щоки і лоб білі; потилиця, крила і хвіст голубувато-сині. Спина, як правило, оливково-зелена, але може мати різні відтінки в залежності від району проживання. Низ зеленувато-жовтий, внизу наявна невелика темна продовгувата полоса. Дзьоб чорний, ноги сизо-сірі.

Самки менш контрастні ніж самці, проте в решті нічим від них не відрізняюься. У молодих птахів забарвлення блідіше, в загальному жовтувато-зелена. Блакитна шапочка відсутня, верх голови і щічки сірувато-бурі, лоб, брови і потилиця блідно-жовті. Верх має більш сірі тони, без яскраво вираженого чорного і темно-синього відтінків. Низ швидше зеленувато-білий, ніж жовтий.

Дуже рухлива пташка, швидко перелітає з гілки на гілку і часто звисає вниз головою, сидячи на кінчиках тонких гілок. Політ хвилеподібний і швидкий, з частими взмахами крил. Пісня помітно відрізняється від інших синиць і виділяється багатим репертуаром. Пісня зазвичай починається з невеликих двох чи трьох складної ці-ці», після чого лунає дзвінка, схожа на звук дзвоника пісня «ці-ці-ціррррзь», що зазвичай складається з 5-15 складів. Іноді видає достатньо шорстке стрекотіння, схоже на спів чубатої синиці — «цітерте-те-те…». При спілкуванні з іншими птахами видає коротке «ціт», яке може повторюватися декілька рахів під ряд.

Ареал

В Европі зустрічається практично в усіх країнах, але відсутня в Ісландії, на півночі Шотландії, високогірних районах Альп і можливо Балкан, а також північних регіонах Скандинавського півострова и Росії. В Норвегії на північ піднімається до 67-ї паралелі, в Швеції Фінляндії до 65-ой паралелі. На західних кордонах Росії границя ареалу проходить північніше Карельського перешийка (62° пн. ш.), однак потім поступово до півдня і в Башкирії у підніжжя Уральського хребта не зустрічається північніше 58-ї паралелі. Східна границя ареалу достатньо складна і, по скоріш за все, схильна до коливань — в В останні роки поселення блакитної синиці були відмічені в лісостеповій зоні південного Сибіру и на схід майже досягали Іртишу. На півдні розповсюджена в Пвнічно-Західній Африці, Канарських островах, Азії до північної Сирії, північного Іраку і Ірану (гори Загроз і південне узбережжя Каспію).

Середовище життя

Старий дубовий ліс — ідеальний біотоп для блакитної синиці.

Населяючи достатньо широку область з різними ландшафтами, блакитна синиця пристосувалася о широко спектру біотопів, загальною ознакою яких являється наявність листяних порід дерев. В Європі найбільшої чисельності досягає в листяних або мішаних лісах, зазвичай з домінуванням дуба і берези. При цьому зустрічається як в глибині лісу так і в його окраїні, в невеликих заростях, порослих вербою заводях рік, лісосмугах, садках і парках, і навіть на територіях з рідкими деревами. Не сторониться людини і в багатьох випадках створює міські популяції. Не дивлячись на це, в порівнянні з великою синицею густота заселення в антропогенних ландшафтах у блакитної синиці помітно нижча, ніж у лісі — це пояснюється великою залежністю даного виду від старих дерев.

В Північній Африці зустрічається в гірських широколистих лісах при наявності дубів: пробкового (Quercus suber), португальського (Quercus faginea), кам'яного (Quercus Ilex), а також в Марокко і Лівії за наявності кедра и ялівцю. Південніше в деяких випадках проникає в оазиси Сахари. На засушливих Канарських островах Лансароте и Фуертевентура тримається серед низькорослих заростей, на інших островах в різних біотопах з участю різної деревної рослинності. В країнах східного Середземномор'я і в Ірані населяє гірські ліси, порослі дубом, а в Йорданії и Сирії сосною чи кедром. В засушливих районах тримається в заплавних лісах уздовж річкових долин. В горах зустрічається в Альпах до 1540—1700 м, в Піренеях до 1800 м, на Кавказі до 3500 м, в горах Загроз до 2040 м над рівнем моря.

Спосіб життя

В південних і центральних частинах ареалу осіла, в північних в зимній час кочує на південь і захід. Також можливі невеликі вертикальні міграції в гірській місцевості. Міграції не регулярні і багато в чому залежать від доступності корму і природних умов. Крім того молоді птахи, які ще не досягнули статевої зрілості більш схильні до переміщення, ніж більш старі. Відстань перельоту змінюється в значній мірі — наприклад, в Великобританії зазвичай не перевищує 28 км від місць гніздувань, тоді як на узбережжі Балтійського моря в районі Калінінграду були помічені далекі міграції на південь Іспанії і Італії, що перевищує 2000 км. Пік осіннього відльоту припадає на кінець вересня. Масові розселення в нові середовища проживання, у блакитної синиці зустрічаються значно рідше, ніж в деяких інших синиць. Інколи такі розселення можуть відбуватися протягом декількох років підряд, а після цього не відбуваються десятиліттями. В сезон розмноження тримаються парами, часто збиваються в змішані стаї разом з великою и довгохвостою синицями, жовтоголовим корольком, причому блакитні синиці вирізняються серед інших різноманітними кувирками на тонких гілках.

Розмноження

Як і більшості дрібних птахів, статева зрілість наступає через рік після народження. Сезон розмноження проходить з кінця квітня по кінець червня, але вже з середини січня змішані стайки синиць починають розпадатися і у птахів проявляються територіальні інстинкти. До початку лютого самці вибирають місце для гніздування і стають агресивними по до потенційних суперників, що находяться неподалік. Самці перед самичками, співають, пурхають наче метелики, плавно ширяють з розпущеними крилами і хвостом, високо взлітають і виконують різкі падіння вниз. Інколи вони ритуально танцюють перед партнершою, нахиляючись до землі, показують свій чубчик розпускаючи пір'я крил і хвоста. Утворені пари виділяються взаємним співом. Як правило, блакитні синиці моногамні і зберігають вірність протягом багатьох років, але в разі високої щільності нерідкі випадки полігамії. Так, дослідження проведене в Бельгії, показало, що 10,8 % самців одночасно мали зв'язки з двома чи трьома самками.

В середині квітня самка самостійно приступає до побудови гнізда. Воно зазвичай розташовується в дуплах і пустотах дерева, часто з вузьким (25-30 мм в діаметрі) отвором і достатньо високо від поверхні землі. Інколи використовують гнізда дятлів і інших птахів. Як правило, дупло не потребує додаткового розширення, але в разі потреби пташка здатна збільшити його ємність, вищипуючи зсередини гнилу деревину. Рідше гніздо влаштовується в тріщинах пеньків, в земляній норі, в тріщинах кам'яних стін чи виступах штучних споруд — дорожніх знаків, зовнішніх поштових ящиків і т.д. Блакитні синиці охоче займають штучні дуплянки, конкуруючи при цьому з горобцем чи великою синицею — щоб остання не змогла скористатися спорудженням. Гніздо чашоподібне, складається з кусочків моху, тонких шматочків кори, сухої трави, пір'я і шерсті.

В сезон зазвичай дві кладки, хоч в деяких регіонах, а саме в Великобританії, Германії, Марокко и на Корсиці яйця відкладаються лише один раз. Перша кладка зазвичай припадає на середину травня, слідуюча на другу половину червня. Кількість яєць змінюється в залежності від біотопу і максимальної чисельності, 7—13 яєць, досягає в листопадних дубових лісах Західної Європи. В мішаних і вічнозелених лісах розмір кладки — 6—8 яєць, а в міській і приміській зоні ще нижче (це пояснюється великою кількістю екзотичних рослин, і відповідно меншою кількістю комах). Великі кладки, до 18 яєць, свідчать про використання гнізда двома самками. Яйця для всіх синиць і зовні мало чим відрізняються від других близьких видів — мають гладеньку, трішки блискучу шкаралупу, основний білий фон і численні іржаві плями і подряпини, більш густі з сторони тупого кінця. Розмір яєць (14—18) x (10.7—13.5) мм, вага 0,87—1,16 г. Насиджування починається з останнього яйця, насиджує тільки самка протягом 12—16 днів, в той час як самець її годує 1—2 рази в час. З наближенням до дупла чужака птахи шиплять, як змії, або дзижчать, як оси. Рідко самка прикриває яйця пухом і сама вилітає в пошуках корму.

Пташенята появляються асинхронно на протязі кількох днів, в перший час вони безпорадні і у них відсутній пух. Перші 4—6 днів корм приносить тільки самець, а самка в цей час знаходиться в гнізді і зігріває потомство. Через 8 днів пара вже бере однакову участь у вигодовуванні молодняка . В випадку полігамії, коли самець по черзі відвідує декілька гнізд, його участь у вихованні потомства знижується до 20—30 %. Період оперення займає 16—23 дні, після чого пташенята залишають гніздо і починають самостійно добувати собі їжу.

Живлення

Тля — об'єкт охоти блакитної синиці.

Більшу частину раціону (біля 80 %) становить тваринна їжа, в основному дрібні, до 1 см довжиною комахи і їх личинки, а також павукоподібні. Конкретний набір кормів може відрізнятися в залежності від доступності в даний час і в даній місцевості . На початку сезону розмноження, коли дерева тільки покриваються зеленню і гусінь відсутня або дуже мала, до 75 % всієї здобичі становлять павуки. Коли маса гусені збільшується до 10—12 мг, птахи швидко переключаються на цей тип здобичі . В великій кількості знищуються лісові шкідники, в тому числі волосата гусінь непарного шовкопряда, а також тля, клопи і інші напівжорсткокрилі. З задоволенням з'їдаються личинки пильщиків. Також ловляться літаючі комахи (мухи, оси,), жуки, мурахи, сінокосці, деякі багатоніжки.

Восени та взимку зростає роль рослинних кормів, в першу чергу насіння сосни, кипариса, ялини, тису, ясена, берези, бука, клена, дуба, самшиту. Блакитні синиці злітаються до годівниць, особливо в роки малого урожаю насіння. Тут вони живляться насінням соняшника, арахісом, несолоним салом и і залишками їжі. Ще в 1950-і роки в Великобританії було відмічено, що синиці живляться із залишених пакетів молока, продовбуючи дзьобом і збираючи вершки.

В пошуках їжі блакитна синиця ретельно і старанно обстежує крону листяних дерев (перш за все дуба) і кущів. Зрідка живиться на землі, розшукуючи комах і насіння рослин, що впало. В зимній час часто концентрується в заростях верби і очерету по берегах водойм, розшукуючи комах, що сховалися в засохлих стеблах.

➽ Дивитись відео: "Чи їдять синиці сало?"