Кречет (Falco rusticolus Linnaeus, кречет)





Кречет (Falco rusticolus L.) — найкрупніший вид соколів, що водяться на крайній півночі Старого і Нового Світу. Кречети близькі між собою за зовнішнім виглядом і розрізняються головним чином за забарвленням, яке дуже сильно варіює, як за віком, так і за місцем походження птаха. Від інших соколів кречети відрізняються дуже великим розміром (довжина тіла близько 60 см), масою (до 2 кг), відносно довгим, круто зігнутим дзьобом, опереною на 2/3 цівкою і відносно довгим хвостом.

В Україні це рідкісний залітний птах. Кречети близькі між собою за зовнішнім виглядом і розрізняються головним чином за забарвленням, яке притому дуже сильно варіює, як за віком, так і місцем походження.

Кречети водяться переважно на обривистих, скелястих морських берегах, особливо поблизу від пташиних «базарів», літають дуже швидко, роблячи часті удари крилами і рідко парять (окрім часу перельоту або періоду розмноження), харчуються влітку головним чином морськими птахами, взимку гірськими тетеруками, а також куріпками, зайцями та іншими невеликими птахами і ссавцями. Кубляться в заглибленнях на скелях, займаючи залишене гніздо воронів чи віднімаючи його або роблячи його самостійно, іноді селяться і на деревах. Гніздо вистилається вітками і травою, кладка складається з 4 яєць.

Кречети поділяються на білих кречетів — кращих і найцінніших, ісландських кречетів, норвезьких або звичайних («сірих») кречетів і червоних кречетів — що нині дуже цінуються в Бухарі, Хіві, Киргизьких степах, Алжирі, Ірані і Індії, а колись також у Франції, Англії. Кречети відносяться до ловецьких птахів високого польоту, причому кидаються на здобич — «б'ють» її зверху, іноді схоплюючи її кігтями і відносячи з собою або ж тільки вбиваючи силою удару.

"Стиль" полювання у кречета дещо відмінний ніж у інших соколів. В порівнянні з сапсаном він має дещо коротші кидки на здобич, а отже при пролові значно менше втрачає у висоті. Це дещо звужує його можливості швидкого повторення нападу. Для кречетів характерні кидки такої сили, коли при нападі на качку з неї у повітрі випадають нутрощі, а в такого доброго пілота як шуліка (коршак) вилітає 6-7 махових пір'їн. Кречет здатен протягом тривалого часу переслідувати здобич і здійснювати до 70 (!) кидків. На відміну від сапсана кречет ніколи не підхоплює здобич в повітрі, а збиває її на землю.

В природі поведінка кречетів вражає спостережливих спеціалістів. Здивування викликає напрочуд злагоджена взаємодія двох птахів супроти жертви. Парне полювання кречетів, як правило, вдале. Побачити в дикій природі таке полювання від початку до кінця вдається далеко не кожному.

Кречету в більшій мірі ніж іншим соколам доступна можливість перемоги у повітрному двобої з чаплею. В рукописних господарських та кулінарних книгах для жінок, які ще за часів Київської Русі були майже в кожному українському домі, наводились чисельні рецепти приготування страв з чапель, добутих ловчими соколами. При цьому сокіл, що добував чапель вважався добре виношеним і видресируваним. Така оцінка ґрунтувалась не лише на здатності чаплі ефективно протистояти кречету, а й на можливості дати належний опір аж до нанесення смертельних ударів дзьобом або ж лапами.

З найдавніших давен, при оцінці якості кречетів в напусках, важливим є те, з якої висоти птах здатен нападати на здобич, а також на яку кількість ставок він спроможний. Оскільки з давніх-давен кречета (особливо білого) вважали найкращим видом для соколиного полювання, то історичне становлення та розвиток останнього розглянемо саме в цьому розділі нашого сайту.

Соколине полювання майже настільки ж древнє, як і саме полювання. Як тільки людина-мисливець зрозуміла, що може використати на свою користь беззаперечні переваги хижаків, вона одразу ж почала намагатися використовувати на полюванні різноманітних помічників, і якщо першою завжди і всюди поза конкуренцією була собака, то за нею прийшла черга болотної рисі і гепарда. Однак тільки ловчі птахи пройшли шлях разом з мисливцем до кінця і продовжують донині полювати і радувати душі мисливців в різних кутках світу.

Ще в недавні часи, в степовій зоні мисливець на коні з собакою і з беркутом (тут варто зауважити, що історично сформований термін "соколине полювання" включає в себе полювання не тільки безпосередньо з соколом, але й з іншими хижими птахами; чому так склалося невідомо, ймовірно саме соколів першими використовували на полюванні) на руці міг здобути за сезон до сотні, а в один з особливо вдалих днів і з десяток лисиць.

В решті світу соколине полювання ніколи не було особливо плідним, хоча завжди цінилось за високі естетичні якості. Достатньо раз побачити напад-ставку сокола зі складеними крильми в чисто-синьому небі або миттєві повороти яструба в погоні за здобиччю, що ось-ось вислизне й «шукай вітру в полі», важкий орлиний мах над зашкарублою осінньою травою за стрімко зникаючим зайцем, щоб "захворіти" цим полюванням на все життя. Однак утримання, тренування "виношування" ловчого птаха - довге і важке заняття. Птахою потрібно займатися постійно, утримувати і годувати її в не мисливський період, слідкувати за ходом линьки, влаштовувати на зиму, тобто віддавати значну частину свого часу. Таке під силу не кожному, хоча б через матеріальний стан значної кількості суспільства. Ця обставина визначила соколине полювання, як привілей знаті. Відомо, що будь-який привілей може швидко перетворитися в моду. Саме це і сталося з соколиним полюванням. Мода на це заняття перетворилася із спорту в щось середнє між обов'язковим ритуалом для знаті і балами, де можна себе показати та інших подивитися.

Внаслідок цього, стали цінитися престижні, найбільш рідкісні, зазвичай з віддалених місць, птахи. Особливо цінними вважалися білі і напівбілі форми кречета. В соколятнях знаті вони служили переважно для прикрашання пишних парадних виїздів, на яких власник міг похизуватися перед сусідами своїм багатством. З цією ж ціллю використовували більш вишукані предмети «гардеробу» ловчих птахів. При цьому робочі якості птахи, її здібності безвідмовного полювання, повернення по першому ж кличу, навики і "продуктивність" полювання нерідко залишали бажати кращого. Перед соколами відступив на другий план основний "робочий" вид європейського полювання яструб великий. Історичні відомості донесли до нас розповіді про те, як птаха з руки єгеря чи лісника "обкрадала" графських улюбленців.

В табелі про ранги європейської школи на перше місце ставили кречета, особливо білого, хоча ніяких помітних переваг забарвлення птахи не давало. Слідом за ним йшли решта крупних соколів - балабан, лагар (Faico jugger), якого ввозили з Індії, середземноморський рудоголовий сокіл, а також найшвидший, але й найменший з цієї групи справжній, або блукаючий сокіл, відомий зараз під назвою тюркського походження, сапсан.

Школа полювання Київської Русі-України користувалась тими ж птахами, хоча південних соколів отримувала рідше. Яструби використовувались рідше, можливо через меншу видовищність їхнього полювання.

Видовищність соколиного полювання середньовіччя привела до своєрідного відхилення в сторону добування не смачних чи масивних трофеїв, а видів, полювання на яких приносила естетичну насолоду або перетворювалась у справжній "повітряний бій" – видовище надзвичайної привабливості, який могли бачити та співпереживати, тисячі людей. Правлячі еліти всіх часів і народів знали глибокий зміст латинської фрази: "хліба і видовищ". Найкращою мішенню для цієї цілі була чапля. На неї можна напускати двох, а то й трьох соколів. Хоча чапля і здається неповороткою, однак може дати достойний бій в повітрі, завдаючи ударів довгими і сильними ногами, обливаючи хижака потоком посліду, а складена в тугу пружину довга шия може викинути міцний дзьоб майже в будь-якому напрямку. З аналогічною ціллю часто напускали соколів на підорликів, а за їхньої відсутності, травили канюків, шулік і лунів очеретяних. Всі ці види, на відміну від соколів, в повітрі проводять значну кількість часу, легко використовують змінні повітряні потоки, висхідні потоки повітря, вітрові умови і при небезпеці стараються набрати висоту. Соколам доводиться набирати висоту маховим польотом. Луні володіють чудовими льотними якостями, (здатні під час шлюбних ігор літати спиною вниз). Точність хватки птахи, що обороняється, яка дозволяє їй спіймати в густих заростях мишу чи слизьку жабу, при вдалому попаданні могла поставити хрест на "мисливській кар'єрі" ловчої птахи. Не менш цінним трофеєм вважається ворон. Цей істинний володар повітря, здатний літати всюди, завжди і при будь-яких погодних умовах. Легко здійснюючи фігури вищого пілотажу, він далеко не завжди прагне ховатися, коли угледить хижака, а над гніздом іноді може і сам нападати на кривдника. Міцність хватки лапи цієї кілограмової птахи значна. Ударом дзьоба він може розбити череп ховраху або зайченяті. Нападає в повітрі по-соколиному склавши крила, при нападі сокола іноді просто прибирає одне крило, пропускаючи падаючого хижака вниз, а іноді падає вниз, склавши крила, щоб розкривши їх, виявитися вище за нападника. В хроніках зафіксований випадок, коли трьом соколам англійського герцога так і не вдалося добити ворона після 28-мильної гонитви. Зазвичай же після підйому вверх і трьох-п'яти нападань-ставок соколу необхідно відпочивати.

Дуже схожі шляхи розвитку пройшло соколине полювання в країнах Ближнього Сходу. Тут зберігся промисловий напрямок в полюванні з балабаном на зимуючих хохітв, дрохв, куріпок і дрібних зайців.

Особливістю середньо-азійського центру було використання яструбів, чого ніколи не було в країнах Перської затоки.

Прагнення до видовищності європейських шкіл і наявність на полюванні прекрасних дам спонукало до використання дрібних "дамських" соколів – підсоколика великого, підсоколика малого і середземноморського підсоколика великого - сокола Елеонори. Володіючи значно меншою масою (легше тримати на руці) ці птахи могли показувати ті ж чудеса вищого пілотажу, що й їхні більші побратими, але здобиччю ставали вже жайворонки, шпаки, дрозди, ластівки та інші дрібні птахи, хоча перипетії боротьби і швидкість атак тут були ще виші.

Рушниця поклала кінець всьому, що було пов'язане з соколярством. Спочатку канули в лету соколині полювання, багаті виїзди з привченими до скакання по бездоріжжю кіньми, потім вимерли спеціалісти своєї справи - сокольники, сокольничі, підсокольники, які ловили, годували, тренували птахів – адже не сам віконт чи барон цим займались. Припинився ввіз і добування нових птахів (хоча даний факт можна вважати позитивним для збереження дикої природи адже жодна школа соколиного полювання до середини ХХ століття не займалась розведенням птахів в неволі і всі віртуози повітря, а їх інколи бувало у одного феодала до трьохсот, брались з природи), а слідом за цим всім зникло і мистецтво виношування, тренування і полювання з ловчими птахами. До початку ХХ століття тільки в декількох віддалених куточках у місцевого населення збереглись залишки традицій соколиного полювання. Однак з середини ХХ століття воно пережило друге народження і почалось воно в Західній Європі і в країнах Перської затоки.

Сучасним любителям соколиного полювання псують життя ще дві взаємопов'язані обставини. По-перше, різке зниження чисельності майже всіх видів, особливо великих, - прямий наслідок їхнього винищення в ХIX і в першій половині ХХ століття. Ловчих птахів, в першу чергу соколів, стало просто ніде брати. До речі, в західних країнах вийшли з положення, почавши розводити птахів в неволі. Друге - наслідок першого - внесення багатьох видів в списки рідкісних та зникаючих форм, заборона їхнього виловлювання, утримування і торгівлі ними.





... ...

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Вітаю на сайті «Птахи України»